Євангельський рух в Україні почався з Тернопільщини. Перед Першою світовою війною з села Биківці до Сполучених Штатів Америки виїхали Порфій Ільчук, Трохим Нагорний, Йосип Антонюк. Вони повернулися до рідного села з живою вірою в Ісуса Христа. Історію Євангельського руху в Україні, і зокрема на Тернопільщині, досліджував єпископ Віталій Яцюк. Він став пастором у двадцять років, був одним із наймолодших служителів в Україні, одружений, має троє дітей.
- я – віруючий у четвертому поколінні. Мій прадід Тихін Яцюк був одним із лідерів п’ятидесятницького руху. Про нього багато згадано у літературі. Багато стареньких людей його ще пам’ятає. Він був також старшим пресвітером. Тому я вже є у четвертому поколінні служителів. Я дуже радий, що євангельський рух є в нашій області.
- Як почався євангельський рух на Тернопільщині?
- Євангельський рух в нашій області почався з 1919-го року, коли приїхали наші емігранти з Америки, де вони почули звістку Євангелії. У цей час у нашому краї було важко дістати Біблію. Слово Боже не читалося масово. І коли ці люди повернулися з Америки, зокрема Трохим Нагорний, який був одним із перших євангелістів, то почалася проповідь Божого слова. Перше хрещення відбулося у 1921-му році. І так євангельський рух почав прогресувати на теренах нашої області. Треба сказати, що за часи Польщі, це двадцяті – тридцяті роки, Євангельський рух настільки потужно охопив наші міста і села, що важко уявити ті масштаби. Пробудження було просто масове. В селах по п’ятдесят, по сто людей приймало водне хрещення в одне літо. Настільки був великий прогрес у пробудженні. Є певні передумови, які сприяли цьому. Перше – це, звичайно, дуже великий занепад духовності на той час. Домінуюча церква не відповідала на потреби людей, а Євангелія давала відповіді на питання. І люди масово приходили до Господа, каялися, було пробудження велике, цьому також сприяла хороша структура, яка зразу появилася у братерстві. Ми завдячуємо цьому східноєвропейській місії. Була відкрита Біблійна школа, у якій навчалося дуже багато наших братів. Там було дуже серйозне навчання, організовувалися дитячі та молодіжні гуртки, сестринське служіння. Систематизувалося вчення з різних аспектів теологічної думки. Почали видаватися журнали «Євангельський голос», «Примеритель», «Будівничі церкви Божої». Почали видаватися псалмоспіви українською мовою, які сформували брати Федишин і Вербіцький. І, звичайно, почали будуватися доми молитви. Перший дім молитви був побудований у селі Биківці Шумського району. Почали відкриватися церкви та будуватися доми молитви також і в інших населених пунктах. І нині вже багато церков відсвяткували своє дев’яносторіччя. У Кременці була штаб-квартира наших братів.
- Розкажіть, яка зараз ситуація у євангельських церквах в області?
- Зараз є речі позитивні, а є речі, які не дуже мене особисто радують. Динаміка росту євангельських церков за Польщі була набагато більшою, ніж є зараз. Чому були позитивні тенденції колись? Тому що молодим людям доручалося керівництво церквою. І це було позитивно. Наприклад, перший голова союзу євангельських християн Артур Бергольц був обраний у 26 років. Михайлу Вербіцькому було біля тридцяти років. Він був його заступником. Це були молоді люди, які служили. Більшість проповідників – це були молоді енергійні люди. Вони робили досить багато у плані євангелізації. Ресурс у молодих людей є набагато потужніший, а ніж у людей старших. Хоча були й старші люди, які були досить активні. Ми хочемо підняти динаміку росту євангельських церков. Ми робимо великий наголос на молодих людей, на відкриття нових церков. Гостро для нас стоїть питання служителів. Ми молимося і постимо про це. І віримо, що Господь почне піднімати. Нині в області ми маємо десять місіонерів і маємо до тридцяти населених пунктів, де ми хочемо відкривати нові громади євангельських християн. Ми очікуємо підняття місіонерського духу на Тернопільщині. Вірю, що вдасться здійснити всі ті плани, які Господь поклав на наше серце. Це Божа праця, Боже діло, я переконаний, що це є Божа воля. Бог хоче, щоб Україна процвітала, щоб Україна була сильною, а це досягнути неможливо без євангельського впливу, без прийняття євангельського слова. Чому князь Володимир колись прийняв християнство на Русі, тому що він розумів і усвідомлював, що з язичництвом ти не побудуєш сильної країни. Князь Володимир бачив, що країни, де процвітає язичництво найбідніші. А країни, які прийняли християнство були прогресивними. І він зробив мудрий і правильний крок, хоча це було і насильницьким методом. Це був метод державницького мислення на перспективу. І в наших містах і селах потрібно людям навернутися до євангельського вчення. Вірю, що ми будемо мати гарну процвітаючу благословенну державу.
- Де на Тернопільщині найбільше євангельських християн?
- Євангельських християн є набагато більше там, де Україна була під Польщею. Там, де Україна була під Австро-Угорщиною місіонерів було менше. Євангельських християн у Тернопільській області найбільше є у Лановецькому, Збаразькому, Шумському і Кременецькому районах.
- Чи складний час, на вашу думку, зараз переживає церква?
- З одної сторони для євангельських християн є добрий час, а з іншої є складний час. Добрий час, тому що є воля, є свобода, а складний час, бо люди не знають, як жити у свободі, як використати цю свободу. Свободу треба використовувати для Божої слави і утвердження євангельських позицій. Свобода є і на добро, і на зло. Важливо, щоб євангельські християни могли використати свободу для місіонерської діяльності. Однак дивлячись на свободу, ми бачимо, що послаблюються позиції сімейні, послаблюються позиції святого життя, а церква є сильна лише тоді, коли вона свята. Церква впливова лише тоді, коли вона є світлом і сіллю.
- Якими мають бути стосунки церкви і держави, християн і держави?
- Позиція церкви має бути такою, як навчає нас Євангелія. Церква має любити свій народ, серед якого вона живе. Церква має бути в авангарді людських потреб. Якщо є потреба в допомозі народу, то церква не може стояти осторонь. Тому євангельські християни займають позицію молитви за владу, молитви за ситуацію в країні. Біблія каже, що віра без діл є мертвою. Тому нашу віру ми мусимо підтвердити нашими ділами. Ми допомагаємо і воїнам, і тим, хто проживає на сході. Багато переселенців знайшли притулок у домах євангельських християн. Як церква, ми є з народом. Наша віра має проявлятися в щоденних ділах. А найголовніше – це молитва.
Людмила Путькалець
